ЗНАЧЕННЯ ТВОРІВ Т. ШЕВЧЕНКА ПРО ЖІНОЧУ ДОЛЮ
ДЛЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗРОСТАННЯ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ
| Гончарук Сергій Сергійович, студент 1 курсу факультету №2 Національної академії внутрішніх справ (м. Київ). Науковий керівник: Авраменко С.М., к.п.н., доцент кафедри гуманітарних та загальноправових дисциплін |
Тарас Григорович Шевченко не залишив праць з педагогіки, але його геніальні поетичні й прозові твори насичені проблемами навчання і виховання. Вони несуть молоді виховний потенціал, спрямований на плекання національної свідомості, патріотизму, духовного збагачення особистості, шанобливого ставлення до чистого образу жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, — писав М.Г. Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. "
Тема жіночої долі, яка простежується від перших рядків “Кобзаря”, що починається поемою “Причинна”, і аж до останніх сторінок, писаних слабкою рукою поета на порозі вічності, – актуальна й нині, бо невпинні роздуми про роль і місце жінки в людському суспільстві охоплюють сьогодення, змушують шукати переконливих відповідей на виклики життя.
За досить довгу історію шевченкознавства чимало розвідок присвячено вивченню цього аспекту творчості Кобзаря. Слід згадати цикл шевченкознавчих праць І. Франка та М. Рильського, оригінальну роботу М. Шагінян, роботи Д. Чалого, К. Дорошенка, з плином часу серйозні зрушення у світосприйманні людства, докорінні зміни в суспільному житті нашої країни, потреба конструювання нової духовної парадигми українського суспільства ХХІ сторіччя вимагають від дослідників з сучасних позицій розглянути всі складники неперевершеного феномену творчості поета. Блискучим прикладом руйнування старих стереотипів у прочитанні шевченкового доробку можна назвати дослідження О. Забужко “Шевченків міф України”.
Однак варто зазначити, що чимало аспектів вивчення жіночого начала залишаються недослідженими в українській історичній думці та історіографії, тому виникає потреба глибокого аналізу у цій площині. З огляду на це актуальність дослідження обраної теми не викликає сумніву.
Отже, метою тез є узагальнення відомостей про літературний спадок Т. Шевченка щодо ролі та місця жінки в житті, дослідження еволюції поглядів поета на коло “жіночих” проблем.
Співчуття, співпереживання поета своїм героїням було настільки повним, що висловити його в низці творів він зміг не інакше, як у формі жіночого ліричного монологу (“Лілея”, “Русалка”, “Нащо мені чорні брови...” тощо). Але у створенні літературної галереї жіночих образів Тарас Григорович йшов принципово новаторським шляхом. Літературна традиція підіймала жінку на п’єдестал, робила її предметом оспівування, обожнювання, метою любовних устремлінь або об’єктом осуду й ганьби. Сучасна Шевченкові література була “зоною юрисдикції” чоловіків і на всі явища життя суспільства здебільшого дивилася “чоловічими очима”. Шевченко ж зробив жінку, ставлення до жінки мірилом справедливості, морального здоров’я, соціальної розвиненості людської спільноти, поставив її у центр обертання всього суспільного життя.
Завдяки особливій чутливості Шевченкової Музи, йому вдалося зареєструвати, глибоко проаналізувати і запропонувати варіанти розв’язання одного з найболючіших питань тогочасного (та й нинішнього) життя – жіночого питання. Творча особистість Т. Шевченка формувалася в епоху, коли жінка перебувала під подвійним, потрійним тиском з боку родинних традицій, громадських звичаїв, економічних умов, правових нормативів, церковної моралі, влади монархічної держави. І якщо навіть для представниць пануючих верств громадянське і особистісне самоствердження було справжнім подвигом (згадаймо долю героїні війни 1812 р. Надії Дурової), то для покріпаченої селянки заявити свої права на власну долю було майже нездійсненною мрією. Знову й знову в своїх творах порушував Шевченко жіночу тему, моделюючи варіанти її розвитку то у великих епічних полотнах (“Катерина”, “Наймичка”, “Неофіти”, “Марія”), то зовсім стисло, конспективно – в мініатюрах на кілька рядків (“Ой, люлі, люлі, моя дитино...”, “По вулиці вітер віє”, “Полюбилася я...” тощо).
Головним “полем бою” жінки за свою людську гідність і суверенність для Шевченка, як і для багатьох його сучасників, були інтимні стосунки. Навколо права на вільне щасливе кохання і розгортаються колізії переважної більшості балад, поем, ліричних творів на сторінках Біблії українського народу – “Кобзаря”. Не піддаючи жодному сумніву цього права, автор в своїй “Тополі” радить дівчатам: “Кохайтеся, любітеся, як серденько знає!”, хоча і сам поки що не може вказати позитивного виходу з любовної колізії. Кохання у кращому випадку приводить героїнь його першої поетичної збірки до трагічних фольклорних символів (“Лілея”, “Тополя”), а частіше закінчується реальною трагедією життя й загибелі (“Причинна”, “Катерина”). Зазначимо, що материнство виступає у творах Шевченка як закономірний і навіть бажаний елемент повноцінного особистого життя жінки. Навіть на фоні нелюдських страждань матерів-покриток ще сумнішою вважає поет долю самотньої жінки, позбавленої світла материнства (“Полюбилася я ...”). Перший, хоча й слабкий натяк на позитивне розвʼязання розглянутої проблеми ми бачимо в поемі 1844 року “Слепая”, героїня якої “стыд любовью заменила” і знайшла (хоч і ненадовго) розраду в своїй виплеканій доньці. Наступний суттєвий крок у розвʼязання проблеми нешлюбного материнства як наслідку порушення жорстких канонів у статевих стосунках, Шевченкова думка робить в поемі “Наймичка” (1845 р.). На відміну від нещасної Катерини, самогубство якої, не тільки позбавило її земних радощів, але й прирекло її сина на безпорадне сирітство, а її саму – на довічні пекельні муки, Ганна знайшла в собі такі моральні сили, які дозволили їй забезпечити щасливе життя своєму синові і його сім’ї, прихистити бездітну старість Трохима й Насті. Цим автор підкреслив колосальну моральну велич щоденного материнського подвигу самозречення своєї героїні.
А життя не скупилося, подаючи поетові все нові варіанти жіночих трагедій, в центрі яких стояли його рідні й близькі, односельці, приятельки.
Отже, страждаюча жінка для нього – “Се не мара. Моя се мати і сестра.” Простеживши еволюцію жіночої теми в творчості Т. Шевченка, можна зазначити, що: по-перше, сам факт визначення жіночого питання і пристрасна увага поета до цієї теми відповідали вимогам часу щодо необхідності докорінної зміни статусу жінки в суспільстві. По-друге ж, неоціненний внесок Кобзаря в розроблення жіночої теми у світовій літературі наблизив нас до ствердження майбутнього паритету в стосунках двох статей в людській спільноті.
У наш час творчість поета є святинею, яку цінує сучасне покоління. Мені здається, що немає такої людини, яка б не погодилась зі мною. Саме Т. Шевченко передусім бачив у жінці її духовну красу, цінував материнство, прославляв жіночу вірність та щирість. Його невмируще:
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі, −
стало своєрідним заповітом для багатьох поколінь і є ним для нас нині, коли ми, нарешті, взялися за будівництво власної держави.
