ТАРАС ШЕВЧЕНКО - ХУДОЖНИК СЛОВА І ПЕНЗЛЯ
Палєха Владислав Олександрович,
здобувач СВО «Бакалавр» за спеціальністю «Право», 1 курсу, 106 н.гр.
Національна академія внутрішніх справ, факультет № 2.
Науковий керівник − С. М. Авраменко, к.п.н., доцент кафедри гуманітарних і загальноправових дисциплін.
Тарас Шевченко − відомий у світі, в першу чергу, як митець слова, однак це аж ніяк не забирає його слави, як художника. Та найперше його постать можна окреслити як борця, який став символом української нації. У його творчості поезія і живопис тісно пов’язані між собою. Свого часу відомий художник Леонардо да Вінчі стверджував, що «малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство». Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним даром, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Т. Шевченка живопис став потребою, вираженням його творчого духу.
Серед плеяди видатних діячів української культури Тарасові Григоровичу Шевченку (1814–1861) належить особливе місце. Його називають поборником правди і свободи. Своєю полум’яною поетичною і мистецькою творчістю він виражав споконвічні вільнолюбні прагнення нашого народу.
Любов до малювання, до мистецтва виявилася у Тараса ще в дитинстві. Вона допомогла йому стійко переносити і деспотизм учителів-дячків, і труднощі роботи в майстерні Ширяєва, а пізніше – з успіхом опановувати професіональну майстерність художника в Академії художеств.
Кобзар прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення. Він став першим художником, який проклав новий реалістичний напрям, ставши основоположником критичного реалізму в українському мистецтві. Тарас Григорович був одним з найталановитіших майстрів офорту того часу та прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.
Митець мав неабиякі здібності у живописі маслом, аквареллю, малюнку олівцем. Коли його ім’я вже здобуло певної слави, меценат Григорій Тарновський купує його картину «Катерина», поклавши початок своїй українській колекції. За час навчання в Академії мистецтв його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори.
Портретам належить велике місце в Шевченковому доробку. Він почав працювати над ними ще кріпаком, в академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром став одним із відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, природністю, вдалою композиційною побудовою і свіжістю барв, намаганням дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві (особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки).
Крім портретів, у творчості Т. Шевченка неабияке місце посідає і живопис. Художник ставився до образотворчого мистецтва з глибокою щирістю, воно приносило йому розраду в гіркі хвилини його життя. Зараз його роботи, крім автобіографічних, мають ще й історичне та етнографічне значення. Прекрасно виконані малюнки окреслюють художні смаки та прагнення Шевченка і є немовби паралеллю до його віршів, служачи ілюстраціями до життя поета.
Життєвість, реалізм, енергетика, талант і велич видно в живописних творах художника. Його історична спадщина налічує десятки полотен, які зберігаються у Національному музеї Тараса Шевченка. У його фондах є цінні експонати, що належать руці майстра, а це близько двохсот робіт: портрети, пейзажі, жанрові роботи в техніці акварелі, сепії, офорту, масляного живопису.
1860 року за високу майстерність у графіці вченою радою і загальними зборами Академії мистецтв Т. Шевченкові було присвоєно почесне звання академіка. Поезія, живопис, малюнок цілком заполонили його серце. Глибоке розуміння народного життя, величезна художня обдарованість поета дозволили йому і в графіці, і в живопису посісти видатне місце, створити драматичні, соціально загострені, глибоко національні поетичні картини, малюнки, гравюри.
Шевченко без перебільшення можна назвати геніальним художником. У його картинах відбилася вся глибина і самобутність його особистості. Це прекрасно, що нині ми повертаємо собі національну самосвідомість під знаком Шевченка. Він був гуманістом та інтернаціоналістом, не мав ані краплини національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів; любив Україну, за неї стояв непохитно, і себе віддав не тому, що хотів її підняти над іншими народами, а тому що хотів бачити її рівною з іншими у
сім’ї світовій − «сім’ї вольній, новій».
Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них 25 – у кріпосному рабстві, 10 – у тюрмах та на засланні, а решту – постійно перебував під недремним жандармським оком, воюючи із нестатками. Помер він самотнім у казенній комірчині, не здійснивши навіть природної людської мрії про сімейний затишок у власному домі.
Т. Шевченко один з найвидатніших українських митців пензля і пера, своїми роботами він уславив Україну, поклав початок новому світобаченню українців. І зараз ми, молодь, маємо не тільки знати й поважати його, а й збуджувати в собі таку ж щиру й міцну любов до рідної землі, що здатна подолати всі труднощі на шляху до побудови незалежної української держави.
