«Осень 2024»

Проекція моделі новочасного месії в романі М. Хвильового «Вальдшнепи»

В статті характеризується ряд образів пророків у романі М. Хвильового «Вальдшнепи» та їх комунікація з іншими персонажами. Аналізується поетика профетизму, розглядається формування концепції новітніх пророків. Зображується герої, які беруть на себе функції провісника або поступово доростають до того, щоб стати проповідниками, проводирями нації, всього людства. Більшою художністю відзначаються шукання літераторами пророчого ембріона в пересічній людині, з її сумнівами та інтуїтивним мисленням, знижує мистецький рівень прогностичного пафосу публіцистичний струмінь, абсолютизація раціоналізму.

Олимпиады: Русская литература 5 - 11 классы

Содержимое разработки

Мокренцов Денис Сергійович

к. філол. н., доц.

Гуманітарно-педагогічна академія (філіал) Кримського федерального університету імені В. І. Вернадського, м. Ялта, Республіка Крим


ПРОЕКЦІЯ МОДЕЛІ НОВОЧАСНОГО МЕСІЇ

В РОМАНІ МХВИЛЬОВОГО «ВАЛЬДШНЕПИ»


В статті характеризується ряд образів пророків у романі М. Хвильового «Вальдшнепи» та їх комунікація з іншими персонажами. Аналізується поетика профетизму, розглядається формування концепції новітніх пророків. Зображується герої, які беруть на себе функції провісника або поступово доростають до того, щоб стати проповідниками, проводирями нації, всього людства. Більшою художністю відзначаються шукання літераторами пророчого ембріона в пересічній людині, з її сумнівами та інтуїтивним мисленням, знижує мистецький рівень прогностичного пафосу публіцистичний струмінь, абсолютизація раціоналізму.

Ключові слова: профетизм, лідер, пастир, революціонер, національне відродження, алюзія, азіатський ренесанс, пророк.


Укорінення християнської традиції в українському письменстві зумовило інтенсивність використання у літературних «пророчих» текстах біблійних образів, сюжетів, риторики і пафосу. Нині проблема пошуку лідерів, які окреслюють майбуття України та шляхи до нього залишається досить гострою перед суспільством, а відтак посилюється інтерес до трактування цієї теми письменниками минулих поколінь.

Вивчення феномену профетизму та релігійного пророцтва, психології суспільних наставників та вождів є одним із засобів пізнати підвалини духовного життя гнобленої нації. В пророках споконвіку вбачали вчителів, які робили доступними людській свідомості божі настанови. Після соціальних вибухів початку ХХ століття заміною християнської релігії нерідко ставав ідеал революції та створення «рукотворного» сакрального («загірного») світу. Завданням статті є розкриття пророчого пафосу фанатичних прихильників революційних метаморфоз та окреслення спектру національних пророчих передбачень в художньому світі М. Хвильового.

Художній світ незакінченого роману «Вальдшнепи» (1927) засвідчив усвідомлення автором курсу культурної політики соціалістичної держави на знищення національної культури. М. Хвильовий був цілком свідомий домінування філософсько-ідейного, а не почуттєвого начала в романі. «Вальдшнепи» часто ототожнюють із публіцистичними творами М. Хвильового. Наприклад, В. Агеєва констатує, що значна частина інтелігенції роману сприймається «як річ публіцистична, як єдина можливість для опального автора ще раз окреслити свою позицію» [2, 25]. Однак ЮШерех уважав, що цитувати роман нарівні з памфлетами – це «щонайменше необережно».

Центральний образ роману – Дмитрій Карамазов, колишній революціонер, який, не знайшовши місця в постреволюційній дійсності, відчуває гостру потребу пошуку нових постулатів. Уже на початку твору герой проголошує тираду, в якій репрезентує себе мислителем з поглядом, спрямованим у майбутнє, у ньому «з страшною силою заговорила воля до перемоги». Знаковим слід вважати його діалог з приятелем:

«– Ти говориш зовсім як пророк, – іронічно кинув товариш Вовчик. Карамазов холодно подивився на лінгвіста і сказав:

А ти думав, що я й справді звичайна людина? Ах, який ти наївний, друже! Отже, поспішай виправити свою помилку, бо Дмитрій Карамазов воістину пророк. Справжній пророк, і тільки через нього ти найдеш сенс у цьому земному житті» [9, 589].

Можна було б вважати репліку Карамазова просто епатажем, навіть жартом, однак його зовнішність у хвилину відвертості з Вовчиком не дає підстави для легковажної інтерпретації його саморепрезентації: «За якихось кілька хвилин він пожовтів. Рот йому перекосився, і нижня губа дрижала» [9, с. 589]. Але пророчі амбіції Карамазова у збереженому фрагменті роману не знаходять підтвердження. Ідеться скоріше про спробу вибудувати альтернативний соціалістичному диктату світогляд, який може стати пророчою системою, що об’єднують людей, які повірять у її цінності та перспективи.

Основа віри Карамазова – відродження нації, яку він принципово не хоче плутати з національною романтикою. Очевидно, аура романтизму неодмінно огортала комуністичні ідеї, в яких Карамазов розчарувався. Революційний пафос ще, безперечно, не подоланий ним: схильність до рішучого відкидання усталеної ієрархії святощів, зокрема народницької, призводить до різкої критики «пророка» Шевченка, що стає для Карамазова уособленням обмеженої Малоросії. Ця позиція героя набула найбільшого резонансу серед літературознавців. Як відомо, з вуст колишнього революціонера, що розгубився у втратах і пошуках ідеалів нової доби, звучать пристрасні звинувачення Т. Шевченка. У цьому плані Карамазов суголосний з українськими футуристами 20-х років. Г. Шкурупій небезпідставно зауважив, що «аматори вишиваних сорочок і картопляного лушпиння дуже просто і дуже сумлінно засоплили Його постать» [10]. Віддаючи належне цьому «непоганому» поету (Шевченку), Карамазов звинувачує його в тому, що він, «малокультурна і безвольна людина», «кастрував нашу інтелігенцію» і «виховав цього тупоголового раба-просвітянина, що ім’я йому легіон» [9598]. За Євангелієм, Христос рятував від «легіону» нечистих подорожнього біснуватого. Карамазов теж готовий взяти на себе функцію месії: звільнити Україну від «легіону» просвітян. Не ототожнюючи героя з автором, зауважимо, що М. Хвильовий також часто вдавався до занадто емоційних тирад при висловлюванні своєї мистецької платформи. Разом з тим слід погодитись з В. Фащенком, який вважав, що роман М. Хвильового є випадом проти «тлумачів» поезії Т. Шевченка, котрі на новому етапі суспільної свідомості культ «національного пророка» намагались замінити культом «пророка червоного». На чолі з В. Коряком офіційне літературознавство намагалось довести: «Нам дорогий живий Шевченко, батрацький поет», «перейнятий пошаною до ідеї комунізму» [8, 4].

Раціональні ідеї героя тяжіють до симбіозу з християнською релігією або принаймні її символічним наповненням. Так, невідступними у міркуваннях Дмитрія-пророка є видіння Богоматері, що є засобом гуманізації фанатичної відданості ідеям, яку сповна пережив він у часи буремної молодості. Богоматір, за містким визначенням героя, «коригує» в ньому людину.

Неузгодженість і хисткість орієнтирів Карамазова, який і сам ловить себе на «дешевній патетиці», піддає гострій критиці Аглая. Образ Аглаї викликав суперечливі оцінки в літературознавстві, зокрема полярно протилежні позиції висловлювали представники СРСР (партійний критик А. Хвиля) і діаспори (ОТеліга). На думку В. Агеєвої, Аглая «проголошує культ нових людей, покликаних до активної дії . Бо тисячі таких, як вона, вже не можуть жити без повітря» [1, 290]. М. Жулинський захоплюється її кипучою енергією – «не тієї, що комсомолить у пустопорожнє…» [5, 266]. ЗСавченко стверджує, що Аглая стала «уособленням романтики нового типу, в центрі якої – покоління ніцшеанськи сильних, відважних, вольових особистостей, що гордо підіймаються над безликою масою...» [7, 9].

Сама ж героїня називає себе «пастирем». Вона чітко констатує суть і причини душевної кризи Карамазова та таких, як він, колишніх палких революціонерів, що тепер гостро усвідомили безвихідь, відсутність повітря у тій соціальній моделі, заради якої вони проливали кров співвітчизників. Брак освіти не давав їм виробити нову шкалу цінностей, та особистісний потенціал цих мрійників Аглая не заперечувала: «Ці Карамазови забули, що вони Карамазенки, що їм бракує доброго пастиря. Вони (часто розумні й талановиті) не здібні бути оформителями й творцями нових ідеологій, бо їм бракує широкої індивідуальної ініціативи й навіть відповідних термінів, щоб утворити програму свого нового світогляду» [9, 635]. Дівчина жорстко висміює хаотичність концепції, яку вибудовує Дмитрій. Вона розуміє, що маргінальну для свого часу ідею національного відродження чоловік скоріше випадково робить стрижневою, а його намагання обґрунтувати своє пророче вчення більше схоже на шукання виходу в складній шаховій партії. Карамазову дійсно був потрібен пастир-пророк, й інтуїтивно він побачив його в упевненій Аглаї, яка, здавалось, знала більше за інших і готова була вести за собою у єдино правильному напрямку. Складається враження, що Аглая, провокуючи на відвертість Дмитрія, немов месія підбирала для себе апостолів, щоб згуртувати навколо себе носіїв нової ідеї творення майбуття України. Одним із маркерів «небесної» місії Аглаї служить її «голуба парасолька», яка алюзійно нагадує про ту легко-синю даль, що манила не одного героя творів М. Хвильового.

Полювання, задля якого Карамазов покидає рутину міста, перетворюється на євангельські «лови» душ у духовні сіті. Фанатичний мисливець М. Хвильовий, напевно, добре знав, що полювання на вальдшнепів – складний процес. Мисливцям часто доводиться вдаватись до хитрощів. Зокрема, вони імітують голос самки, на який миттєво реагують самці та потрапляють у пастку. Імовірно, Аглая так само вдавалась до мисливських прийомів, імітуючи до щему близькі Карамазову ідеї. Можна висунути ще одне припущення: у назві «Вальдшнепи» закодоване імя мислителя ОШпенглера – пророка пасіонарних бойових загонів нових варварів, загибелі західно-європейської культури. Єднальною ланкою цих двох мислителів можна вважати ім’я головного героя (Дмитрій Карамазов) за аналогією з відомим персонажем Ф. Достоєвського. Якраз О. Шпенглер розумів Ф. Достоєвського як «метафізика, пророка нового християнства, виразника духу російського народу», апостола [6, 108]. Загальновідомо, що М. Хвильовий багато в чому послуговувався ідеями О. Шпенглера. Але якщо О. Шпенглер лише констатує стан занепаду Європи, то М. Хвильовий послідовно шукає новий культурний організм. Причому, на думкку В. Артюха, «є всі підстави гадати, що Росія була «відлучена» М. Хвильовим від «азіатського ренесансу», не в останню чергу, під впливом книги О. Шпенглера» [3, 214].

Роман «Вальдшнепи» збагачує когорту образів-пророків письменника, що уособлюють свободу божевільної уяви, ніцшеанської зухвалості та революційної пасіонарності. Однак особливість цього твору полягає в тому, що у ньому нове вчення, подане лише в загальних обрисах, прогнозує національне відродження, що в умовах тоталітарно-соціалістичних метаморфоз України було справжнім викликом реальним політичним тенденціям. Абсурдність і неймовірність «безумства хоробрих», яке відстоюють герої «Вальдшнепів», цілком вкладається в розуміння пророчого заперечення усталеного задля ефемерного майбутнього.

Таким чином, останній незакінчений роман є художньою моделлю початків здійснення ідеї «азіатського ренесансу», яка у Хвильового є «виявом месіанських почуттів, що на уявному рівні виводили Україну у творці світового історичного процесу» [4]. Спадщина М. Хвильового зберегла нащадкам ряд пророчих візій майбутнього або ж «втраченого раю», ностальгія за яким спонукає нові утопічні ідеї відшукування «синьої далечини», піддані осуду «червоним трибуналом загірної комуни», що монополізував право на пророчі інтенції всіх тогочасних письменників.

Отже, література постреволюційної доби є прикладом перекодування релігійного пророцтва, трансформації екуменічних ідей на модерністській основі. Однак паралельно тоді ж починали стабілізуватися стереотипи, кліше, що стануть панівними в літературі соціалістичного реалізму. Тим не менше архетип біблійного лідерства пророків не суперечив ідеям атеїстичної доби, а навпаки – відбувався химерний симбіоз двох культурософських полюсів у художній тканині прозових текстів першої третини ХХ ст.


ЛІТЕРАТУРА

1. Агеєва В. Микола Хвильовий / Віра Агеєва // Історія української літератури ХХ століття : у 2 кн. – Кн. 1 : Перша половина ХХ ст. : [підруч. / за ред. В. Дончика]. – К. : Либідь, 1998. – С. 284–292.

2. Агеєва В. Микола Хвильовий / Віра Агеєва // Микола Хвильовий. Новели, оповідання. «Повість про санаторійну зону». «Вальдшнепи». Роман. Поетичні твори. Памфлети. – К. : Наукова думка, 1995. – С. 530.

3. Артюх В. Тяглість історії й історія тяглості: українська філософсько-історична думка першої половини ХХ століття : [монографія] / В’ячеслав Артюх. – Суми : Вид-во СумДУ, 2010. – 266 с.

4. Артюх В. Історіософські ідеї українського націонал-комунізму [Електронний ресурс] / В’ячеслав Артюх. Режим доступу : http://www.history.sumynews.com/xx/1921-1928-povstanskij-nastup-i-nepivskij-vidstup/item/93-artiukh-viacheslav-istoriosofski-idei-ukrainskoho-natsional-komunizmu.html.

5. Жулинський М. Із забуття – в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини) / Микола Жулинський. – К. : Дніпро, 1990. – 447 с.

6. Львова И. Ф. М. Достоевский и американский роман 1940–1960-х годов / Ирина Львова. – Петрозаводск, 2008.312 с.

7. Савченко З. «Романтика вітаїзму» (активний романтизм) в українській прозі першої половини ХХ століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 / Зоя Савченко. – К., 1999. – 20 с.

8. Фащенко В. «Чия правда, чия кривда?..»: Тарас Шевченко і Микола Хвильовий / Василь Фащенко // Літературна Україна. – 1992. – 27 лютого. – С. 3.

9. Хвильовий М. Новели, оповідання. «Повість про санаторійну зону». «Вальдшнепи». Роман. Поетичні твори. Памфлети / Микола Хвильовий [вступ. ст., упоряд. і приміт. В. Агеєвої]. – К. : Наукова думка, 1995. – 816, [5–30] с.

10. Шкурупій Г. Моя Ораторія [Електронний ресурс] / Гео Шкурупій. Режим доступу http://www.ukrcenter.com/Література/Гео-Шкурупій/25777-1/Моя-ораторія.

SUMMARY

Denis Sergeevich Mokrentsov. A projection of model of messiah of new time is in the novel of N.  Khvylevoy «Woodcocks»

In article is the characteristic of a number of images of prophets and their communication with other characters in the novel by N. Hvylevoy «Woodcocks». The article also deals with formation of the conceptions of the new prophets and analysis of prophetic poetics. The article depicted the characters who take over the functions of predictor or gradually grows to become preachers, leaders of the nation and of all mankind. Writers seeking of prophetic rudiment of standby person, with human’s doubts and intuitive thinking are marked with great artistry.

Keywods: prophecy, leader, pastor, revolutionary, national revival, allusion, Asiatic renaissance, prophet.


АННОТАЦИЯ

Денис Сергеевич Мокренцов. Проекция модели мессии нового времени в романе Н. Хвылевого «Вальдшнепы»

В статье характеризуется ряд образов пророков в романе Н. Хвылевого «Вальдшнепы» и их коммуникация с другими персонажами. Анализируется поэтика профетизма, рассматривается формирование концепции новейших пророков. Изображаются герои, которые берут на себя функции предсказателя или постепенно дорастают до того, чтобы стать проповедниками, предводителями нации, всего человечества. Большей художественностью отмечаются искания литераторами пророческого эмбриона в обычном человеке с его сомнениями и интуитивным мышлением, снижает художественный уровень прогностического пафоса публицистическая направленность, абсолютизация рационализма.

Ключевые слова: профетизм, лидер, пастырь, революционер, национальное возрождение, аллюзия, азиатский ренессанс, пророк.




Получите свидетельство о публикации сразу после загрузки работы



Получите бесплатно свидетельство о публикации сразу после добавления разработки


Серия олимпиад «Осень 2024»



Комплекты учителю



Качественные видеоуроки, тесты и практикумы для вашей удобной работы

Подробнее

Вебинары для учителей



Бесплатное участие и возможность получить свидетельство об участии в вебинаре.


Подробнее