Література рідного краю.
Вивчення творчості Михайла Петренка.
«Коли ж, коли, великий Боже,
Мене пошлеш на рідний край,
Де мав я радість, мав я рай…»
Підготувала
Трунаєва Алла Станіславівна,
учитель української мови та літератури МЗЗ «Школа № 88 м. Донецька»
Донецьк 2017
Тема уроку: «Вивчення творчості Михайла Петренка» 10клас
Мета уроку:
поглибити знання учнів про життя і творчість М. Петренка, розповісти про його твори; викликати почуття захопленості, гордості, зацікавлення, співпереживання, радості, ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом М.Петренка,
розвивати культуру зв’язного мовлення, логічне мислення, читацький інтерес;
виховувати повагу до творчості письменників рідного краю,.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: : портрет М.Петренка, міні-виставка творів про М. Петренка,, аудіозапис поезій, мультимедійний проектор.
ХІД УРОКУ.
І . Вступне слово вчителя.
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.
Література є художнім відображенням дійсності. У будь-якому літературному тексті присутні історична епоха, ті часи, події, обставини, в яких створювався твір, або про які розповідається в ньому. Історія Донецького краю велична. Сьогодні на уроці ми познайомимося з автором творів, в яких прославляється наш край, його неповторна природа, люди - одночасно працьовиті й талановиті. Донецька земля народила багатьох письменників і поетів, які оспівували свою маленьку Батьківщину
ІІ Актуалізація опорних знань учнів.
Метод незакінчених речень
Роди в літературі - (лірика, епос, драма).
Лірика - ( римовані поетичні твори).
Письменники-поети нашого краю - (Сосюра, Стус, Петренко).
Романтизм — (творчий метод).
Романтика — (це особливий стан душі, зумовлений прагненням до ідеалу, прекрасного, піднесеного, незвичайного; одухотвореність мрією).
Автор пісні "Дивлюсь я на небо "- Михайло Михайлович Петренко
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.
Формулювання теми, мети уроку.
12 серпня 1962 року в космічний політ стартував корабель “Восток-4” з льотчиками-космонавтами СРСР О. Г. Ніколаєвим і П.Р.Поповичем на борту. Яке ж було здивування керівників Центру управління, коли незабаром із космосу долинула пісня “Дивлюсь я на небо...” Це Павло Попович тільки так міг передати почуття, які переповнювали його душу і серце. Чому саме ця? Тому, певне, що саме в ній знайшли втілення філософські роздуми народу про Всесвіт і безкінечність, і ще тому, що вона, як і інша загальновідома пісня на слова Михайла Петренка “Взяв би я бандуру...” належать до тих, які з найбільшою повнотою і силою втілюють душу українського народу. Недарма ж вони набули статусу народних.
( Слухання пісні «Дивлюсь я на небо...»)
III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.
1.Слово вчителя.
Так сталося, що донедавна біографія українського поета-романтика прогресивного напряму XIX століття Михайла Миколайовича Петренка була майже невідома. На щастя, завдяки старанням багатьох краєзнавців та літературознавців, усе-таки вдалося окреслити бодай основні віхи життєвої біографії поета, а також встановити місця народження та вічного спочинку. Поет народився 1817 року в Слов'янську в небагатій дворянській родині і, як говорить його перший біограф А.Метлинський, “проживав та вивчав мову і побут в місті Слов'янську і його околицях”.
Проектні дослідження учнів.
Проект «Дитинство митця»
Родина батька Миколи Гавриловича Петренка належала до особистих дворян, хоча в дітей не було права на спадкоємність. Глава сім’ї володів маленьким хутірцем, сам невтомно працював на землі, орендуючи наділи у місцевого купця Марченка. Малий Михайлик неймовірно любив книжки, пісні, яких співала мати, місцевість, що чарувала річкою, простором, травами.
Батько поета, Микола Гаврилович, був людиною м'якої вдачі, захоплювався мисливством та рибальством і жив з сім'єю на вигоні між річками Бакай і Торець. “Між річками Торець і Бакай знаходився колись вигін. Саме там, за рішенням сходу міщан Слов'янська, 10 березня 1809 року безземельному дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку, тоді ще не жонатому, було відведено три десятини землі. Цей куточок опісля стали називати хутором Торецьким. Тут і почав господарювати Микола Гаврилович...”
Ленінградський письменник і шевченкознавець П. Жур у книзі “Третья встреча” підтверджує, що “М. Н. Петренко происходил из личных дворян *. В г.Славянске за ним и другими наследниками числилось два дома и при них четыре души крестьян”. (* “Личный дворянин” — на відміну від природженого, успадкованого дворянства, давалось чиновникам 14-го — 9-го класів (за Петровським табелем про ранги) без права спадкоємства. Таким чином Михайло Петренко вже не був дворянином.)
Розповідають, що батько любив природу, але господарювати не вмів. Та й землі було мало. Одружився. Зростала сім'я. Разом з нею зростала й матеріальна скрута. Михайлів батько був змушений орендувати землю у заможного купця Марченка, який у центрі міста мав дві великі крамниці. Марченко допомагав своєму орендатору продавати вирощений урожай з баштану.
Хлопчик Михайло, за розповідями родичів, ріс тихою і лагідною дитиною. Любив самотність. Купець Марченко порадив батькам віддати хлопця до школи. Взимку, коли снігові замети відгороджували хутір від міста, Михайло жив у Марченків. Чудова природа була тим оточенням, у якому формувалась поетична натура хлопця. Пізніше він присвятив рідному місту цикл віршів “Слов'янськ”, у якому, за словами критика Г. Нудьги, поет “радісно говорить про красу земного життя, про розкішні сади і луги навколо міста”. Ця любов з особливою силою проявилася, коли Михайло навчався в університеті.
За переказами, саме в юному віці він уперше закохався в його дочку, і це нещасливе кохання проніс через усе життя. Її видали заміж за нелюбого, але багатого, а Михайло наважився одружитися з іншою лише через багато літ.
Дитинство майбутнього поета було затьмарене сімейною трагедією — далеко на чужині загинув батько. Хлопець важко переживав цю втрату, а пізніше написав болючий вірш «Батьківська могила». До дитячих споминів поет звертався доволі часто: враховуючи наведені факти, характер творів був явно мінорним, переважали мотиви туги і нещасливого кохання
(Слухання вірша «Батьківська могила»)
Проект «Рідний Слов'янськ»
А ось про Слов’янськ поет створив світлі і оптимістичні рядки, що вигравали кольорами, буяли пахощами, світилися радістю. Сюди він залюбки приїздив, коли жив і працював у Харкові, Вовчанську, Лебедині.
Свої враження про дитинство, про рідне слобожанське місто поет висловив у вірші “Слов'янськ”:
Слов’янськ, Слов’янськ!
Як гарно ти
По річці Тору, по рівнині
Розкинув пишнії садки,
Квіти пахучі по долині
I так красуєшся собі!
Проект «Творчість митця»
У другій половині 20-х років Михайло Петренко навчався в Ізюмському трикласному училищі, потім здобував освіту в Харківській губернській гімназії, а з вересня 1836-го року він — студент Харківського університету, який закінчив 1841-го. Здобувши вищу юридичну освіту, він уже був добре відомим у літературних колах. Адже під час навчання мав широке коло знайомих і друзів, серед яких такі поети і громадські діячі, як Микола Костомаров, Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський, Яків Щоголев, Амвросій Метлинський та багато інших. У такому культурно-мистецькому оточенні він не міг не писати, адже тогочасний Харків вирував літературним життям.Саме на той період припадає якщо не пік, то висока творча активність молодого поета. Особливо глибоке враження на нього справив «Кобзар» Тараса Шевченка, що вийшов друком 1840 року. Окремі вірші М. Петренка написані під впливом цієї книги. Потім став працювати по цивільному відомству. В літературі, зокрема, вказується, що якийсь час він був наглядачем повітового училища в місті Лебедині (тепер Сумської
області )
Михайло Петренко — автор 19 поезій, надрукованих протягом 1841 — 1848 років у харківських часописах: “Сніп”, “Молодик”, “Южный русский сборник”. Є відомості, що він написав п'єсу “Панська любов”, але до нас вона не дійшла.
Тема рідного краю, Донеччини, увійшла досить широко у його творчість. Це збігалося з поетичним кредо Петренка: милі серцю краєвиди Слов’янська, давня і недавня історія України стали предметом його поетичної уяви.Тема рідного краю, образи Донеччини відбились у таких віршах М.Петренка, як «Слов'янськ», «Іван Кучерявий», «Гей, Іване, пора». Цим творам, як і іншим притаманний романтичний настрій: мотиви любовної туги, скарги на горе, замилування рідним краєм.
У циклі віршів “Слов'янськ” поет дещо відходить від своєї провідної теми смутку та розчарування життям. У віршах, присвячених рідному місту, де він народився, поет тепло говорить про рідну сторону, її пісенність. Про вплив пісень він пише:
Коли ж почуття вас лучиться,
То так душа моя від смути
Розболиться
І горечком наллється через край,
Що в серці радості тоді
Хоч не питай.
Сприймаючи Слов’янщину як частку української землі, поет в образах дівчини та народної пісні розкриває духовне багатство української народної культури:
Чи бачив хто слов’янськую дівчину?
Чи був коли, як річ вона веде,
Жартуючи в веселую годину?
Або тоді, як сонечко зайде
І темрява почне томити очі,
Чи лучилось чувать пісні дівочі
І дослухатись як вони,
Так дуже, дуже жалібні,
Чарують Слов’янськ весь, од краю і до краю...
Тому-то й лине поет думкою у рідне місто, куди він часто “думку шле і сльози”, тяжко зітхаючи:
Коли ж, коли, великий Боже,
Мене пошлеш на рідний край,
Де мав я радість, мав я рай.
Навряд чи хтось із тодішніх письменників або ж читачів міг передбачити славетну долю вірша «Дивлюся на небо та й думку гадаю», який мав назву «Недоля» і супроводжувався епіграфом із Михайла Лермонтова: «В минуту жизни трудную теснится в сердце грусть...».
Шлях до всесвітньої слави пісні «Дивлюсь я на небо» не був блискавичним. Мелодії писали чимало композиторів, інколи переставляли і міняли слова, прибирали рядки. А сьогодні вона відома в обробці композитора Владислава Заремби (1833-1902), який створив проникливу музику. Пісню виконували й продовжують виконувати скрізь і всюди. .
А що вже говорити про співаків! По суті, всі без винятку включали і сьогодні включають до репертуарів чарівний романс. Серед них — Іван Козловський та Анатолій Солов’яненко, Андрій Іванов та Борис Гмиря (до речі, уродженець Лебедина), Анатолій Кочерга та Дмитро Гнатюк... Як розповів цими днями славетний Анатолій Мокренко, рідко який його концерт обходився без цього шедевра. Що характерно, ведучі програм здебільшого вважають, що слова і музика — народні.
(Прослуховування романсу в аудіозаписі)
3.Робота над поезією (аналіз поезії)
Тема. Зображення прагнення ліричного героя віднайти своє місце в життєвому вирі через власну невизначеність, бідність,сирітство
Ідея: висловлення співчуття хлопцем, який позбавлений батьківської ласки, піклування і приречений на довічне страждання.
Основна думка:
Коли б мені крилля, орлячі ті крилля:
Я землю б покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо полинув,
І в хмарах навіки од світа втонув!
Жанр: ліричне страждання.
Віршовий розмір: анапест.
Римування: паралельне.
Рима: чоловіча.
Художні особливості поезії.
Опрацювання ідейно-художнього змісту твору.
Проект «Світогляд М.Петренка»
Слід відзначити українофільський характер впливів високоосвіченого середовища на світогляд і талант М.Петренка. У роки навчання поета у Харківському університеті посилилась увага до української історії, української народної культури. Харків як центр Слобожанщини і всієї Східної України докладав багато зусиль до відродження української духовності, і це значною мірою відбилося на життєвій позиції, творчості і, врешті, на долі Михайла Петренка. Із листувань та висловлювань сучасників видно, що студент Петренко жив у великій матеріальній скруті. М.І.Костомаров у своїх автобіографічних творах висловлювався про Петренка - «бідного студента», « котрого вірші пройняті почуттям». Сам поет називав себе «бідним сиротою». На жаль, дослідники не мають сьогодні свідчень про те, чим займався поет одразу після закінчення Харківського університету. Висуваються припущення, що він працював десь за межами України. Підставою для таких висновків служать рядки одного вірша:
Далеко від родини
І на чужій землі,
немилій стороні
Броджу понурим я за краєм
України,
Один живу поміж чужими...
Проект «Кохання поета»
Проте з Слов'янськом пов'язані не лише його радощі, але й особисте горе. За переказами, що їх зібрали студенти, тут він пережив гіркоту нещасливого кохання до Галі — доньки купця Марченка. Про шлюб юнака з бідної сім'ї з багатою дівчиною годі було й думати. Тим часом батьки одружують Галю з багатим і знатним нареченим і вона нібито виїхала з ним за кордон. Під впливом цього Михайло Петренко пише вірші про нерозділене кохання, які зараз літературна критика цілком слушно розцінює як автобіографічні.
(Слухання фонограми пісні «Взяв би я бандуру…»)
Про самого поета і рід Петренків розповіла у своєму листі, який знаходиться у Слов'янському краєзнавчому музеї, правнучка поета по сину Миколі Наталя Борисівна Шептій. В Харківському обласному архіві вона зробила копію рапорту виконуючого обов'язки стряпчого Вовчанського повіту Михайла Миколайовича Петренка від 31 травня 1848 року, у якому він просив Харківського губернського прокурора надати йому відпустку, оскільки він одержав “третье известие, что болезнь матери моей усилилась и что если я не явлюсь к ней немедленно, то в случае ее смерти, я должен буду подвергнут невозвратимости потери”. Отже, незаперечним є те, що Михайло Петренко спочатку служить у Вовчанську, а потім у Лебедині. До речі, в листі подружжя Шептіїв говориться, що поет був одружений з дворянкою Анною Миргородовою. У них було двоє дітей, Микола і Людмила.
Проект «Зустріч з Шевченком»
Ще один цікавий і дуже важливий для характеристики поета факт наводить у листі подружжя Шептіїв: “Незабутньою подією в житті Михайла Петренка було відвідання його в Лебедині Тарасом Григоровичем Шевченком під час останнього приїзду на Україну в червні 1859 року. Це була зустріч побратимів по перу, у взаємній прихильності яких не можна сумніватись”. Іх об’єднувала спільна справа, внаслідок якої Шевченко відбув довгі роки солдатської служби, а Петренко змушений був поневірятись далеко від рідного краю
Проект «Вірші »
Серед інших виділяється вірш «Іван Кучерявий», який складається з чотирьох частин. Тут розповідається про жінку Грициху, чоловік якої воював проти ляхів і потрапив до них у полон, про старшого сина, який пішов у похід проти татар. Журиться мати й за донькою:
Одпустила її з братом
В далеку дорогу,
Аж на Донець, в Святі Гори,
Помолиться Богу;
І жде її, не діждеться,
А матері мука;
Чи хто стукне, чи хто грюкне,
Так серце й застука...
Бо скучно їй, одна дома,
Ні з ким розмовляти,
І нікому старесенькій
Порадоньки дати.
У вірші “Іван Кучерявий” М.Петренко під могутнім впливом усної народної творчості першим в українській літературі звернувся до образу Савур-Могили. Як і в народній творчості, Савур-Могила – це край української землі, символ героїчної боротьби з нападниками. Саме звідти мати очікує, дивлячись у вікно, свого сина, який
Давно пішов з козаками
У степ на татарів;
І нема об них вісті,
Мов у воду впали.
Ще один образ Донеччини використав поет у вірші – це Святогорський монастир над Дінцем, в який ходили пішки молитись майже з усієї східної України. До нього відправляє мати свою дочку молитись за чоловіка і сина, які десь далеко воюють за рідну Землю.
Милі донеччанам краєвиди рідної землі зустрінемо й у вірші “Гей, Іване, пора...”. Нехитрий сюжет тут розгортається з дією головного героя-козака, який вирушає за Дніпро, на польську Україну, за дівчиною. Як можна зрозуміти із змісту вірша, козак вирушає у далеку дорогу десь із північних земель нашого краю:
Минув Донець, минув Торець
І степом скаче по Самарі...
У цих віршах немає детального і розгорнутого зображення картин природи, конкретної (крім самих назв) місцевості. Такий принцип малювання характерний для творів романтизму, бо головним для поета є внутрішній світ героїв, власні почуття, а для лірики М.Петренка властива ще й деяка абстрактність.
Вершиною творчості поета вважається цикл віршів “Небо”, а перший вірш з нього став славнозвісною народною піснею. Дослідники творчості М.М.Петренка, зокрема відомий краєзнавець І.М.Овчаренко, стверджують, що ця поезія була написана під впливом чарівної природи й давньої української архітектури Святогорського монастиря. Ці вірші є типовим зразком романтичної поезії, сповненої роздумів над таємницями всесвіту, над долею людини, якій важко жити на землі. При цьому характер переживань обумовлюється дещо абстрагованими наріканнями на муки розлучення з коханою дівчиною, на сирітську долю:
Далекоє небо – моя сторона...
І на світі гірко; як стане ще гірше,
Я очі на небо; мені веселіше!
І в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.
Михайла Миколайовича Петренка не стало 25 грудня 1862 року. Його останній чин —колезький асесор.
(Слухання романсу «Туди мої очі»)
Так склалося, що не залишилося жодної світлини із зображенням поета. Свого часу близькі родичі стверджували, що він був дуже схожим на свого племінника Антона Петренка та онука Бориса Петренка. Відтак, саме з Бориса Миколайовича змалював портрет поета-романтика заслужений художник України сумчанин Олександр Чередниченко.
Проект «Вшанування пам'яті нашого земляка»
У вересні 1987 року з нагоди 170-річчя славетного земляка у Слов'янську біля однієї з найкращих нових споруд міста — центральної міської бібліотеки для дорослих — відбувся багатолюдний мітинг на честь відкриття пам'ятної меморіальної дошки. На ній викарбувано: “У 1817 році в Слов'янську народився український поет-романтик XIX століття Михайло Миколайович Петренко”.
У Слов'янську у СШ № 15 відкрито музей М. Петренка. Олесь Гончар надіслав музеєві свою книгу з надписом: «Слов'янськ на Донеччині. Землякам поета М. Петренка — творця невмирущої пісні «Дивлюсь я на небо...» з вітанням і найкращими побажаннями. О. Гончар».
Схвильовано відгукнувся на відкриття музею в СШ № 15 двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-космонавт. голова товариства українців Москви «Славутич» Павло Попович: «На землі Донецькій народився чудовий поет М. М. Петренко, автор віршів і пісень, сповнених радістю, життям, любуванням природою. Я люблю його твори, особливо пісню «Дивлюсь я на небо...», яка стала народною і яка зворушує своєю глибокою щирістю; філософськими роздумами про Всесвіт, про нескінченність. Виконуючи її ніби набуваєш крил, і з'являється бажання бути корисним людям і Вітчизні».
Відомий український співак, народний артист Анатолій Солов'яненко надіслав листа, в якому написав: «Дуже приємно, що У Слов'янську живе пам'ять про славного земляка М. Петренка і що ви шануєте його, організувавши музей і популяризуючи його творчість. Уже одне те, що він написав «Дивлюсь я на небо...», яку знають мільйони читачів, робить його ім'я знаменитим і дорогим серцю кожного, хто думає, живе і бореться за краще майбутнє і робить добро людям».
V. Систематизація та узагальнення вивченого.
1.Прослуховування аудіозапису вірша М. Петренка «Небо»
Словникова робота, обмін враженнями.
Евристична бесіда, виконання завдань пошуково-дослідницького характеру.
— Яким настроєм наповнена поезія?
— Доведіть, що це романс.
— Схарактеризуйте ліричного героя твору.
(Сирота без привіту; зазнав горя; романтично налаштований; сміливий, вільнолюбивий ….)
2.Інтерактивна вправа «Вільний мікрофон».
Прослуховування аудіозапису «Взяв би я бандуру»
«Вільний мікрофон»: які почуття викликав у вас романс?
VІ. Закріплення вивченого.
1.Виконання тестових завдань.
2.Складання сенкану за словами:
Краєзнавство(І група)
Земляк(ІІ група)
Поет(ІІІ група)
VІІ. Домашнє завдання (диференційоване):
1. Вивчити напам’ять (на вибір) поезію М.Петренка.
2. Написати твір-мініатюру на тему «Як вплинула на мене поезія Петренка»
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
1. Де народився М. Петренко?
А) у Донецьку
Б) у Слов’янську
В) У Краматорську
2. Коли народився М.Петренко?
А) у 1817
Б) у 1827
В) у 1837
3. Яку освіту здобув письменник?
А) закінчив повітове училище у м.Лебедині
Б) Харківський університет
В) духовну семінарію
4. З якої родини походив М.Петренко?
А) з попівської родини
Б) з родини «личних дворян»
В) з селянської родини
5. У кого родина Петренків орендувала землю?
А) у купця Марченка
Б) у селян
В) не обробляли землі
6. Хто була «перша любов» Петренка?
А) донька селянського попа
Б) Анна Миргородова
В) донька купця Марченка
7. Хто відвідав Михайла Петренка в Лебедині?
А) Тарас Шевченко
Б) Іван Франко
В) Галя Марченко
8. Які твори написав письменник?
А) «Правда мила», «Мотря»
Б) «Жовтий князь»
В) “Слов’янськ”, “Іван Кучерявий”, “Гей, Іване, пора”
9. Які образи надихнули поета на написання вірша “Іван Кучерявий”?
А) Савур-Могила та Святогорський монастир над Дінцем
Б) коханої дівчини – Галі Марченко
В) Тараса Шевченка
10. Коли помер Михайло Петренко?
А) 25 грудня 1862р.
Б) ще й досі живий
В) 12 грудня 1865р.
Література
1. В.Оліфіренко. Дума і пісня .Джерела літературного краєзнавства - Донецьк, 1993
2. Найкращі пісні України// "Майдан". - К., 1992.
3. Українські ліричні пісні. Вип. 2. Київ, "Музична Україна", 1993
4. Іван Овчаренко, журнал “Донбас”, 1988. — №4. — С. 96-97
5. І.Овчаренко. Йому жити у віках (Михайло Петренко). — Слов’янськ, 1997
12
