Тема уроку: Образ рідного краю у пейзажній та інтимній ліриці В.Сосюри
Мета уроку; ознайомитись із творчим доробком поета, тематикою його творів
http://edufuture.biz/index.php?title=Конспект_уроку_на_тему:_В.Сосюра_—_співець_кохання._Інтимна,_пейзажна_лірика.
Навчальна - узагальнити факти з життя В.Сосюри, познайомити особливостями лірики письменника, навчати здобувати знання з літератури за допомогою ІКТ.
Виховна - Виховувати найкращі людські почуття: милосердя, любов до людини, відповідальність за свої вчинки; виховувати чуття прекрасного, любов до рідного краю, його природи, викликати почуття гордості за свою Батьківщину;
Розвиваюча - розвивати художню уяву студентів, здатність самостійно мислити, розвивати уміння працювати з декількома джерелами: художніми, літературознавчими, архівними, синтезувати й реалізовувати самостійно отримані знання.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Задачі уроку
Очікувані результати
Учні знатимуть: відомості про В. Сосюру, автобіографічні твори;історію написання поезії «Любіть Україну»; зміст виучуваної поезії; особливості виразного читання.
Учні вмітимуть: розповідати про життєвий і творчий шлях поета; розкривати провідні мотиви любові до рідної землі;
виразно та осмислено читати поезію, висловлювати думки щодо прочитаного та почутого; відповідати на запитання підручника; здійснювати текстовий аналіз поезії, визначати її віршовий розмір.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Обладнання: портрет В. Сосюри, виставка творів поета, лото, аудіозапис поезії.
Форми роботи: очікування, виразне читання, бесіда, аналіз поезії, гронування, лото, сенкан, розповідь учителя, робота в групах, випереджувальні завдання.
Епіграф уроку: Любить свій край – це для народу жити,
Боротися за юне, за нове.
Любить свій край – це значить все любити,
У чім його святе ім’я живе.
В. Сосюра
І. Оголошення теми та мети уроку
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів
1.Літературна вікторина «Відомий В. Сосюра» Слайд 2
- Коли і в якій області народився В. Сосюра? (06.01.1898 на Донеччині)
- Родина, в якій ріс і виховувався майбутній поет. (Шахтарська)
- Творчістю яких письменників захоплювався В.Сосюра в дитинстві? (Т. Шевченка,
І. Франка, Лесі Українки, О. Пушкіна, М. Лермонтова)
- Вік В.Сосюри, коли він розпочав писати поетичні твори. (Чотирнадцятирічним хлопцем)
- Перші збірки письменника, які принесли йому славу. («Поезії», «Червона зима»)
- Під час Другої світової війни В.Сосюра — кореспондент газети («За честь Батьківщини»)
- Збірка поезій письменника, за яку йому була присуджена Державна премія І ступеня. («Щоб сади шуміли»)
- За що денікінці намагалися розстріляти В.Сосюру? (Як петлюрівця)
- Автобіографічний роман письменника. («Третя Рота»)
- Подія, яка сталася з В.Сосюрою в Одесі у 1920 році. (Прийом до лав бійців Червоної Армії).
2. Самоперевірка. Слайд 3
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 0,5 бала.
ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу
1. Вступне слово викладача
На сьогоднішньому уроці ми ознайомимося з життям і творчістю талановитого поета-лірика,нашого земляка, про якого Олесь Гончар писав: «Голосом своїм, його задушевністю, теплотою, інтимністю, його знаменитим сосюрівським тембром він таки ні на кого не схожий, він – одинак».
В автобіографії Володимир Сосюра про початок творчого шляху писав: «Вірші почав писати з 14 років. Писав російською і українською мовами. Перший вірш «Плач волн» було надруковано 14 жовтня 1917 року в газеті «Голос рабочего», що виходила в Лисичому». Але з 1921 року, коли виходить його перша збірка «Поезії», він починає писати виключно українською мовою. В його поезії чітко окреслюються дві провідні теми – боротьба і кохання, тому і називають Володимира Миколайовича поетом «ніжним і тривожним».
З основними етапами життя поета ви познайомилися, коли ви вдома складали хронологічну таблицю, а сьогодні творчі групи допоможуть вам поринути в дивовижний світ поезії Володимира Сосюри.
1 Інформація учнів-біографів про життєвий і творчий шлях В. Сосюри.
Читець. Йому в житті все марилось Дінцем.
В сріблястих лозах відбивались зорі,
А літо терпко пахло чебрецем
І потопало у зеленім морі.
У райдужному мареві води
Дінця - ріки дитинства золотого
Смуглявий хлопчик стільки бачив див:
Не заступили й огненні дороги.
Йому з дитинства вітер дарував
Свої пахучі свіжі поцілунки.
А він у світ цей входив і не знав,
Що так колись озвучить його лунко.
Ведучий. Хто ми і звідки? Таке питання рано чи пізно задає собі кожна свідома людина. Недивно, що неодноразово задумувався над цим і Володимир Сосюра. Тому у своєму автобіографічному романі «Червоногвардієць», написаному у віршах, він так розповідав про появу його пращура на нашій землі.
Ведучий. Туди, за дальні небокраї,
Де заводський знайомий мур…
Хай спів летить, і небо крає,
Я батька родичів згадаю
В цей час, чужий для сліз і жур.
Мій предок був Густав Сосюр,
Що йшов до нас крізь сніжні далі
І на Москву під скрежіт сталі
Й наполеонівських побід.
Ведучий. Як бачимо, своїм пращуром Володимир Сосюра називає солдата наполеонівської армії, який прийшов у Росію під час відомого походу на Москву в 1812 році. Про це він пише також у автобіографічному романі «Третя рота», який повністю було видано тільки в 1988 році.
Ведучий. Але документального підтвердження цієї версії не знайдено. Тому вона залишається легендою створеною уявленням поета. Ми ж знаємо напевно, що наш земляк, Володимир Миколайович Сосюра, походить із давнього роду лисичанських шахтарів.
Читець. Донеччино моя, твоїх вітрів дихання
Я відчуваю знов, як в ті далекі дні,
Коли квітки в росі солодкого світання
Над голубим Дінцем всміхалися мені…
Знов шахти на горі… Дивлюсь на них скрізь вії,
І піснею тремтять закохані вуста.
Нехай сніги кругом, та в серці маєм віє.
У стороні моїй і серце розцвіта…
Іду полями я, а в глибині, під ними
У штрекі плетиві підземний дивний світ
Зітхає, і гримить, і дзвоном повнить рими,
Такий близький мені ще із хлоп’ячих літ.
Ведучий. Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 р. на станції Дебальцево.
Мати поета, Марія Данилівна, народилася в селищі Кам’яний Брід. За походженням – угорка. ЇЇ дівоче прізвище Локотош, що в перекладі з угорської означає слюсар.
Ведучий. Поет неодноразово підкреслював незвичну красу своєї матері, яка була схожа на циганку. В неї була дуже поетична натура. Вона любила співати російські романси, часто молилася і плакала під зірками. Багато рис її характеру та зовнішності передалися сину.
Ведучий. Батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою, перемінив багато професій: вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем, добре малював і співав. Саме він дав початкову освіту своєму сину.
Ведучий. Дитинство поета минає на Донбасі. Родина Сосюр оселяється в старій хворостянці над берегом Дінця, в єдиній кімнаті якої туляться діти і батьки. Від одинадцяти років хлопець іде працювати — спершу до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурається випадкового заробітку.
Ведучий. Від 1911 р. в с. Третя Рота (нині м. Верхнє) навчається в міністерському двокласному училищі. Маючи блискучу пам'ять, легко виходить у кращі учні, захоплюється співом і художньою літературою.
Ведучий. Потім продовжує навчання в Кам'янській сільськогосподарській школі. Та після смерті батька у 1915р. йде працювати на шахту. Пізніше знову повертається до школи.
Читець Лисиче над Дінцем…Де висне дим заводу,
Музика у садку та потяг в сім годин…
Вас не забудь мені, як рідну Третю Роту…
Про вас мої пісні під сивий біг хвилин…
Де шахти на горі щодня малюють зорі,
Під зойки димарів так просто ми жили,
Училися писать, звичайно, на заборі…
Та били лисичан, щоб до дівчат не йшли.
І все мені дзюрчать швидкі холодні хвилі,
І все мені завод невпинно цокотить,
І вороток скрипить про дні минулі милі,
Коли повстали ми і шли Петлюру бить…
Ведучий. У 1918 р. у складі робітничої дружини содового заводу В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських і гетьманських військ. Невдовзі потрапляє на кілька місяців до петлюрівських загонів, куди привело його українське серце.
Ведучий. Восени 1919 р. опиняється в полоні денікінців, його розстрілювали як петлюрівця, але рана виявилася несмертельною і поет вижив.
Ведучий. Судив Сосюру і червоний ревтрибунал, і тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя.
Ведучий . У 1920 р. хворого на тиф В. Сосюру прийняли до своїх лав бійці Червоної Армії. І в цьому ж році він вступає до Компартії.
Ведучий. У 1920-1921 р. поет воює з білополяками та армією Махна. Пізніше у поемі «Два Володьки» він робить спробу дослідити двоїстість своєї душі:
Рвали душу мою
Два Володьки в бою.
І обидва, як я, кароокі,
І в обох ще незнаний,
Невиданий хист.
Рвали душу мою –
Комунар і націоналіст.
Ведучий. Вже добре знаного читачам талановитого поета відкликають з фронту до Харкова, де 1921р. В. Сосюра призначається інспектором преси при агітпропі ЦК КП(б)У. З 25 –го року він повністю віддається літературній праці.
Ведучий. За «націоналістичні ухили» у 1934р. поета виключають з партії і зі Спілки письменників. Сосюру не друкували, з ним боялися вітатися. Його дружина, Марія Гаврилівна, вважала, що треба протестувати проти безглуздих звинувачень, доводити свою правоту.
Ведучий. І Володимир Миколайович написав листа Сталіну. Дружина, нічого не сказавши чоловіку, вклала в конверт і свій лист та довідку від лікаря про тяжкий нервовий стан поета. Реакція з Москви була блискавичною і несподіваною. На листі поета стояла резолюція: «Лечить. В партии восстановить».
Ведучий. У 1936 році Сосюру все-таки знову приймають до Спілки радянських письменників. У приливі нових сил і надій він повертається до роботи. І у 1963 році дві збірки В. Сосюри «Ластівки на сонці» та «Щастя сім’ї трудової» були удостоєні Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
Читець Соняшник за тином голову схилив,
Лине за рікою десь дівочий спів.
Слухаю тривожно дальню пісню я…
Ох, то десь блукає молодість моя!
Пісня серце тисне і хвилює кров,
В ній мої надії і моя любов.
Що ж ти там блукаєш, молодість моя,
В вишитій сорочці, караокая?
Сядь хоч біля мене, я ж люблю тебе,
Як зелену землю й небо голубе!
Та вона не чує… Я ж палаю весь…
Тільки сміх лунає за рікою десь…
Далі й далі тоне голос молодий,
Лиш кошлатить вітер сивий волос мій
Сивий волос…Голос…Верби. Вечір. Спів.
Соняшник за тином голову схилив.
Ведучий. Помер поет від гіпертонії 8 січня 1965 року. Та пам’ять про нього живе в серцях вдячних земляків.
2 Повідомлення учнів-літературознавців про цікаві факти біографії поета.
В. Сосюра стверджував, що по батьківській лінії його рід походив від французів, адже у той час, коли запорізькі козаки були на службі у французького короля, його далекий предок де Соссюр (а таке прізвище носить чимало французьких учених, серед яких і лінгвіст із Женеви професор Фердинанд де Соссюр) захопився розповідями козаків про Січ, у вирішальну мить скочив на коня й разом із ними помандрував на Україну, де якийсь час був запорожцем, а далі одружився, зукраїнізувався і поклав початок роду Сосюр.
Юнаком В. Сосюра воював у третьому Гайдамацькому полку армії Симона Петлюри, прагнучи здобути Україні незалежність. Сосюра був курсантом старшинської школи в Кам’янці-Подільському, служив навіть в особистій охороні Петлюри. Поет щиро зізнавався, що, «начитавшись Гоголя і Кащенка, змалку марив грозовими образами козаччини». «А тут вона жива! Воскресла моя синя омріяна Україна, махнула клинками, зацвіла земля козацькими шликами!.. І записався я в цей полк…» - згадував Сосюра про ті романтичні роки. На жаль, українська армія була розбита, і В. Сосюра змушений був перейти до Червоної Армії, щоб не емігрувати. Залишився в Україні, бо не зміг без неї жити.
За анкетними даними бібліотек України 1927 – 1929 років, Сосюра був найпопулярнішим поетом. Особливо ним захоплювалася молодь. Задушевними поетичними рядками Сосюри хлопці й дівчата виявляли свою любов до життя, до України, освідчувалися у коханні.
Коли у 20-х роках В. Сосюра читав вірші, його слухали з такою увагою, а іншим присутнім митцям не давали можливості прочитати й кілька своїх невеличких творів, що присутні літератори почувалися незатишно, опинялися у великій психологічній скруті й відмовлялися виступати на вечорах разом із Сосюрою. Хіба що Остап Вишня міг більш-менш конкурувати своїми усмішками з лірикою Володимира. Після вечорів поезій молодь виносила Сосюру з залу на руках, а вмиті сльозами розчулення дівчата цілували йому руки.
Дослідник літератури Сергій Гальченко назвав Сосюру «найніжнішим, найпроникливішим ліриком України». Ці слова перегукуються зі спогадами про поета його колеги Миколи Зерова: «Мрійний юнак, імпульсивно розхитаний. Ніжний лірик, що чарує нас своєю щирістю, задушевністю, парубоцькою одчайдушністю». Дуже поетично схарактеризував В. М. Сосюру М. Стельмах: «Сосюра – це глибинно-бентежний березень і замріяно-прозорий вересень української поезії».
В. Сосюра одержав Шевченківську премію у 1963 році за книги лірики «Ластівки на сонці» та «Щастя сім’ї трудової».
4. Сосюра і Донбас
Слово вчителя.
Практично у кожного талановитого поета можна знайти кілька віршів про Батьківщину. В ліриці Сосюри є твори про любий Донбас, природу рідного краю, кохання до жінки, натхненну працю чи воєнну добу.
Для Володимира Сосюри рідна земля стала Музою, що надихала поета до творчості:
Я починався звідтіля,
де гул заводів даль колише,
ясні Донеччини поля
мені на світі наймиліші.
Поет оспівав казковий край свого дитинства – міста й села Донецького краю: Дебальцеве моє, колиско днів моїх,
Це ти мені дала співучу ніжну вдачу!
Він приніс із собою в наше письменство запах і кольори Донеччини з усіма особливостями своєї історії, етнографії, фольклору. Головним чином через змалювання пейзажних малюнків рідного краю автор натхненно висловлює свою любов до Донбасу.
Немов душею п’ю твого труда весну я
у радості степів, у гомоні дібров,
і музику гудків твоїх я знову чую,
Донеччино моя, життя мого любов!
У кожному його твоpі ми відчуваємо не лише замилування кpаєвидами pідної землі, не пpосто захоплені вигуки з пpиводу її світанків та вечоpових зіp, а ніби чуємо гаpяче сеpцебиття того, хто власною пpацею утвеpджує кpасу pідного Донбасу, кpасу і велич pідної землі. І особливо це відчуваємо ми - його земляки.
Донеччино моя, моя ти батьківщина,
тобі любов моя і всі мої чуття!
Володимир Миколайович Сосюра народився в робітничій родині на Донбасі, у невеличкому містечку Дебальцеве. З самого дитинства він близько до серця сприйняв специфічну красу Донецького краю, душевне багатство простих трудівників — шахтарів та металургів.
Про робітниче життя поет знав не лише з розповідей, він сам спускався в шахту, добував вугілля. Отож, у своїх численних творах, присвячених Донбасу, відтворив дійсне положення речей, розповів нам про важку й виснажливу шахтарську працю.
Виразне читання поезії «Я пам'ятаю…»
Для письменника його земляки це люди наділені найкращими, найвеличнішими рисами — безмежною самовіддачею та винятковою працьовитістю. Але надзвичайними є не лише люди. Надзвичайно прекрасною, дивовижною є і природа Донбасу.
Виразне читання поезії «Вода десь точить білий камінь»
Володимир Миколайович високо цінує свою Донеччину, а вона у свою чергу відповідає йому повною взаємністю, адже її «вірний син» зумів передати найкращі почуття, пов'язані з нею. Сосюра з упевненістю дивиться вперед, намагається передати нам свої мрії, щодо волі, непереможності, незламності простих людей праці:
Виразне читання поезії «Донеччино моя!»
Донеччино моя! твоїх вітрів дихання
я відчуваю знов, як в ті далекі дні,
коли квітки в росі солодкого світання
над голубим Дінцем всміхалися мені.
Немов душею п'ю твого життя весну я
у радості степів, у гомоні дібров,
і музику гудків твоїх я знову чую,
Донеччино моя, життя мого любов!
Знов шахти на горі... Дивлюсь на них крізь вії,
і піснею тремтять закохані вуста.
Нехай сніги кругом, та в серце маєм віє
у стороні моїй - і серце розцвіта.
І знову юний я, і лине в карі очі
проміння звідусіль, і весь у ньому я,
мов райдуга, звучу, і в жилах кров клекоче,
неначе музика, Донеччино моя!
Іду полями я, а в глибині, під ними,
у штреків плетиві підземний дивний світ
зітхає і гримить, і дзвоном повнить рими,
такий близький мені іще з хлоп'ячих літ.
І мов летять туди думки мої прозорі,
у мареві згадок сплітаючись у спів,
летять у глибину, де лампочки, як зорі,
хитаються й пливуть під кроки шахтарів.
Донеччино моя, героїв світла мати,
твоїх заводів дим, як прапор у очах.
Ти з пісеню мене, коли гули гармати,
послала, щоб тебе прославив я в піснях.
Донеччино моя, моя ти батьківщино,
тобі любов моя і всі мої чуття.
Я до твоїх грудей приникнув, як дитина,
щоб знов набратись сил для пісні і життя.
Ідейно-художній аналіз
Який жанр цієї поезії?
Що ви бачили, чули, відчували, слухаючи поезію?
Яким настроєм пройнятий вірш?
Якою постає Донеччина? Чим вона нагадує людину?
У чому, на вашу думку, виявляється любов до рідного краю, патріотизм?
Що приваблює автора вірша в Донеччині?
Назвіть художні засоби, які використав поет, зображаючи рідний край. Наведіть приклади з твору.
Яким чином ви можете довести свою любов рідній землі?
Висловіть своє припущення стосовно майбутнього Донеччини.
У кожному вірші поета про Донецький край ми відчуваємо не тільки милування краєвидами рідної землі та захоплення її світанками та вечоровими зорями, ми ніби чуємо гаряче серцебиття того, хто власною працею утверджує красу рідного краю. Так, у вірші «Як передать, Донбас, твою красу і силу» автор звертанням до батька посилює думку про те, що Донбас постійно змінюється, що з кожним днем він завдяки своєму народу стає кращим і сильнішим:
Виразне читання поезії «Як передать, Донбас, твою красу...»
людини найріднішим, наймилішим є те місце, де вона народилася. І де б не судилося їй опинитися, вона завжди думками линутиме на свою Батьківщину. Таким місцем для Сосюри була Донеччина – край териконів і безкраїх степів.
Виразне читання вірша «Шахти, терикони»
Сосюра проніс любов і повагу до рідної землі, до своєї маленької батьківщини крізь усе життя. Він пишався своїм походженням, тим, що вийшов з краю працелюбних і загартованих людей. І я гадаю, що така відданість Донеччині повинна бути прикладом для кожного з нас, бо не можна любити велику країну без любові до рідного дому.
Виразне читання вірша «Як я люблю тебе, мій краю вугляний»
Володимира Сосюру називають одним з найтонших українських ліриків XX століття, який намагався у своїй творчості осягнути всю складність та неоднозначність своєї епохи, завжди залишаючись людиною, закоханою в красу й довершеність. Він часто оспівував рідний край в образі калини — одвічного символу зеленої краси, молодості, повнокровного життя. У кожному його творі й сьогодні ми відчуваємо не лише замилування краєвидами рідної землі, не просто захоплені вигуки з приводу її світанків та вечірніх зірок, а ніби чуємо гаряче серцебиття того, хто власною працею утверджує красу й велич рідної землі — Донбасу. І особливо це відчувають його земляки.
Давно вже немає з нами Володимира Сосюри — талановитого співця рідного краю з чутливою і ніжною душею. Але його поезії завжди хвилюватимуть наші душі, збагачуватимуть нас духовно, навчатимуть свято берегти найдорожче людське почуття — любов до Батьківщини.
3.Кохання в житті поета
4. Характеристика інтимної лірики В. Сосюри.
Сьогодні ми ознайомимось також з інтимною лірикою поета. Але пригадаємо деякі відомості з теорії літератури.
Теорія літератури
Інтимна лірика покликана виразити переживання людини, пов’язані з особистим життям, зокрема любовні переживання.
Учні називають відомі їм твори інтимної лірики (П. Тичини «О, панно Інно...», «Ви знаєте, як липа шелестить», «Коли в твої очі дивлюся», М. Рильський «Яблука доспіли» та ін.)
(Учні записують це в зошити.)
Словникова робота
Любов — почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі; кохання, любощі (синоніми).
Слово надається учням групи № 2.
Орієнтовні відповіді
1-й учень. Поезія В. М. Сосюри багатогранна і дуже своєрідна. Про що б поет не писав: про грізні роки громадянської війни чи свій любимий Донбас, про красу рідного краю чи працю трударів міста і села і їхні найінтимніші почуття,— його вірші завжди були пристрасними й задушевними. Не випадково В. Сосюра в одній зі своїх поезій відзначав: «Такий я ніжний, такий тривожний...»,— і слова ці можна сміливо поставити епіграфом не тільки до сьогоднішнього уроку, а й до всієї його творчості.
Багато своїх кращих творів поет присвятив темі кохання. У вірші «Ні, не кажи, що ти вродлива» В. Сосюра писав:
Краса душі, краса любові —
Найвища на землі краса.
Одним із кращих віршів інтимної лірики В. М. Сосюри є вірш «Коли потяг у даль загуркоче», в якому поет з непідробною щирістю і задушевністю згадує свою буремну юність і перше кохання.
Прослуховування поезії
У спогадах поета пропливають яскраві картини його тривожної юності. Цього Сосюра досягає шляхом створення чудових зорових образів (ночі Донеччини сині, темні вежі на фоні заграв) і слухових (дзвін гітари, шум акацій) образів.
В інтимне життя закоханих непомітно вкрадається розлука, актуалізується почуття громадянського обов’язку. Юнак іде на фронт, на бій («Патронташ мій патронами повний...») — на захист робітничих осель, шуму акацій рідного краю, цвіту жоржин, поцілунків закоханих у місячні ночі.
На складних життєвих дорогах юнак розминувся з омріяними, золотими для нього очима. Та вони полишили свій добрий слід краси, ніжності й тихого смутку в серці героя. Вірш зачаровує душевною відкритістю й чистотою світлого суму, мимоволі спонукає до думки про неминущість найвищих людських цінностей.
(Учень демонструє малюнок худ. І. Д. Гороха «Констанція Рудзянська — подруга юнацьких літ В. Сосюри» і висловлює своє припущення, що, можливо прообразом першого кохання поета була саме вона.)
Вірш «Так ніхто не кохав», присвячений першій дружині поета Вірі, абсолютизує почуття кохання, підносить його на планетарний рівень. Душа героя настільки захоплена цим почуттям, що йому здається — воно єдине за всю історію людства.
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання…
Здається, що й сама земля сповнена щастям великої любові, від якої перехоплює подих. Краса душі ліричного героя розкривається в його зворушливому любовному освідченні, у звертанні до людей, цо «зір ясних» і «тихого місяця».
Для своєї обраниці ліричний герой готовий вчинити незвичайне («Я для неї зірву Оріон золотий»), бо справжнє велике кохання робить людину сильною, здатною вершити дивовижні діла.
Сосюра часто вдається до свого улюбленого прийому обрамлення. На початку і в кінці вірша повторюється не одна, як звичайно, а дві гтрофи, в яких поет висловлює схвильованість закоханого, з трепетною ніжністю говорить про кохану, про розквітлу землю, яка одягає найкращі шати. В натхненних рядках він славить вірну і неповторну любов, складає хвалу людині.
Ліричного героя, щиро безпосереднього в емоціях, легко зрозуміти: він весь у полоні незмірного й невичерпного почуття. Таким воно й має бути. І даруймо юнакові дещо гіперболічні запевняння сягнути світів щонайдальших, щоб принести для неї «Оріон золотий». Закохані, либонь, на те й закохані, щоб діставати зорі з неба.
Зверніть увагу на ліричного героя: перед нами не просто закоханий юнак, а — «поет робітничої рані». Ці слова, за якими йде пісенне обрамлення вірша, в поєднанні з пристрасними ліричними звертаннями завершують головну думку: у палкій юнацькій душі сплелися й поріднилися кілька почуттєвих стихій, і виник образ кохання — «солодкої муки» людського весняного цвітіння.
Запитаємо себе: хто вона, кохана ліричного героя? Ім’я її не названо, портрета теж не подано. Але ми відчуваємо, наскільки безмірно дорога вона поету «робітничої рані».
Поетичні ж метафори, гіперболи, епітети, оксиморони вірша самі по собі відкривають світлий серпанок над її обличчям. Вона — то дівчина-веснянка, якій беззастережною віддано юнацьке серце, то сама весна в дивоцвітах рідного краю...
Довідка з теорії літератури
Оксиморон. Іноді в одному вислові вживаються слова, протилежні за значенням, завдяки чому ці слова виділяються, підкреслюються. Сполучення слів, що виражають протилежні або суперечливі поняття, називаються оксимороном (від гр. дотепно-безглузде).
У поезії, що розглядаємо, є словосполучення «солодкої муки». Це і є оксиморон.
Нашу увагу привернуло незвичне порівняння в цьому вірші: «розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою...» Порівняння справді несподіване і трохи дивне. Але, на нашу думку, це самобутній художній засіб, який є ще одним свідченням щирої правди поетового серця. Лобода — то невибагливий чіпкий бур’янець, що найпершим зазеленів повесні біля убогої хати-хворостянки, де проходило поетове дитинство,— зеленів і щиро пахнув йому, чутливому хлопчині, до болю, до ніжної сльози. Отже, лобода пахне свіжістю, весною, роздоллям степу і, може, мрією, піснею, коханням. У справжнього сина своєї землі це органічно неподільне: лобода пахне любов’ю, а любов — лободою.
Цей вірш можна сміливо назвати гімном коханню і прекрасній весні, яка прийшла до людства через тисячі літ.
Володимира Сосюру часто називають одним із найтонших ліриків української поезії XX століття. «Голосом своїм, його задушевністю, теплотою, інтимністю, його знаменитим сосюрівським тем бром він таки ні на кого не схожий, він — одинак», — писав Олесь Гончар. Раджу вам: читайте інтимну лірику В. Сосюри! Адже це справжні поетичні шедеври.
Все на світі починається з любові… Дуже хочу, щоб на вашому життєвому шляху були люди, які любитимуть вас і яких любитимете ви.
«Він усе життя виліплював образ ліричного героя, закоханого в землю, в кольори осені і неба, з чутливою душею...»,— так сказав про В. Сосюру видатний лірик — Андрій Малишко.
Підсумки уроку
1. Чи вважаєте ви, що українська література збагатилася, завдяки творчості В.Сосюри? Чому?
2. Яким чином провідні мотиви творчості Сосюри відображає головні етапи життя поета?
3. Чи можна сказати, що є взаємозв’язок між інтимною та пейзажною лірикою поета? Як за допомогою пейзажів автор передає настрої і переживання у інтимній ліриці? 5
В. Оліфіренко «В. Сосюра
| Учень / учениця: |
| Образ рідного краю |
| Володимир |
https://yandex.ua/video/search?text=план%20конспект%20уроку%20люблю%20тебе%2C%20мій%20краю%20вугляний&path=snippet&noreask=1&filmId=13753992404641565850&url=http%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fwatch%3Fv%3D2cYhqOL9gR8&reqid=1525098895682393-1344249802350887614224420-vla1-1636-V https://www.youtube.com/watch?v=2cYhqOL9gR8 https://www.youtube.com/watch?v=2m51c8BLIh4&t=37s https://www.youtube.com/watch?v=hbcvRj-Bfv4&t=115s https://www.youtube.com/watch?v=LP67nyAkROc https://www.youtube.com/watch?v=B_igA3qLR4o&t=1s
ітература
1. Оліфіренко В.В. Дума і пісня. - Донецьк, 1993.
2. Оліфіренко В.В. Уроки правди і добра. - Донецьк, 1995.
3. Оліфіренко В.В. Вивчення літератури рідного краю в школі. - Донецьк, 1996.
4. Донбасс. Писатель и время. Литературно-критические очерки. - Донецк, 1979.
5. Збірник програм курсів і факультативів з української літератури. - Донецьк, 1998.
6. Пасічник Є.А. Літературне краєзнавство в школі. - Київ, 1969.
7. Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах. - Київ, 2000.
8. Неділько В.Я. Вивчення літератури в школі. - Київ, 1979.
9. Методика преподавания литературы // Под. ред. З.Я.Рез.-Москва, 1977.
10. Дорошкевич О. Українська література в школі. - Київ, 1921.
